Андрій Худо про Львів, їжу та бізнес

Мені завжди подобався ресторанний бізнес, я частий гість ресторанів, і загалом індустрія гостинності — це суцільний позитив. Зірки зійшлися так, що це тема, з якої я почав підприємницьке життя.

До 1939 року Львів був європейським Лас-Вегасом. І саме сфера гостинності була на хорошому рівні. А ще мені імпонує, що розвивалася саме галицька, львівська міська кухня. Радянський союз зробив у цій історії велику паузу.

Львівська кухня знову стає актуальною, з’являються нові тренди й люди, які її промоутять, і це дуже круто.

Радянський час, він такий… Це дуже прикольно згадувати дитинство, насправді, бо воно дійсно було класним, але сказати, що пам’ятаєш щось із гастрономії… Ну, таке.

Мені шкода, що так сталося з містом, адже якби не було цієї перерви тривалістю в 50 років, я навіть не уявляю, на якому б рівні ми зараз стояли. Рівень Парижа, Лондона? Щонайменше Відня — це точно.

Звичайний вареник, якщо його класно подати, є стравою атрактивною й теж качає. Просто треба креативніше підходити й мати якісне походження продуктів.

Я люблю страви з гриля та вуджені страви. Це трошки шкідливо, але дуже прикольно, тому не парся, життя треба ловити як хвилю.

Традиції — це дуже правильні речі, які творять твоє життя, бо вони відрізняють тебе і твою сім’ю від інших народів. Дуже класно, коли ти підтримуєш традиції й водночас їх розвиваєш. Творіть традиції — це кайфово!

Львів усе життя був сервісним і торговим містом. Зараз у стратегії міста є два головні кластери — туризм і ІТ, це органічно.

Дев’ять років нас не було, а зараз ми є і створили 2000 робочих місць — це, напевно, теж плюс, бо економіка Львова рухається.

Якщо проект нежиттєздатний — не треба критики. Основний критик — це гість, він проголосує грошима.

Львів’ян і гостей міста в наших закладах десь 50/50, бо є сезони, коли багато туристів, а є ті моменти, коли більше приходять львів’яни, а тому треба завжди дбати, щоби вони повертались.

Раніше при створенні закладів ми відштовхувалися від місця, а тепер ми вже можемо дозволити собі підшуковувати місця під ці ідеї.

Я гість останнього закладу, який ми відкриваємо. Але серед місць, у яких я буваю найчастіше, — «Грильова ресторація м’яса і справедливості», «Найдорожча ресторація Галичини» та «Біля Діани».

Коли до мене приїздять гості, маршрут такий: «Правда», бо там концерт, потім «П’яна Вишня» — для настрою, а тоді «Мазох-кафе» — концептуальні коктейлі до 4 ранку.

Монопродуктові формати — це цікаво, бо коли робиш щось одне, але найкраще, то воно вдається й люди до тебе йдуть.

Європа вся така «устаканена», там не відбувається нічого кардинально нового. А в нас, у Львові, може все не так ідеально і класно, зате є драйв і динаміка.

Мені б хотілося, щоб ми промоутили власну, регіональну та національну кухню, аби мати змогу конкурувати з найпопулярнішою у світі італійською кухнею, адже наша нічим не гірша.

Все працює в балансі. Не може бути концепції без якісної їжі. Але з іншого боку, я не можу згадати, що їв рік тому в Парижі, а от концепцію, емоцію — запросто.

Важливо відповідати очікуванням. Яка кухня у «Криївці»? Бандерівська! Ти ж не прийшов туди на високу гастрономію.

Заклад потрібно робити так, щоб тобі там було класно, ти хотів там перебувати і приводити туди друзів. Тоді й іншим людям буде кайфово.

Ресторанному Львову бракує професіоналізму та кваліфікації. Зарплати поки не досягли рівня, який би влаштовував прогресивних шефів, які б могли творити сучасну українську кухню. І це тому, що люди не готові платити за таку їжу. Таке собі замкнуте коло.

Контрастність — це круто, вона змушує працювати краще.

Туризм і подорожі — це класна частина життя, те, що тебе перезавантажує, надихає, оновлює та розширює світогляд.

Я люблю експериментувати, але коли знаходжу те, що справді подобається, то в тому вже консервативний.

Если вы хотите читать наши статьи раньше, чем они появятся на сайте, скачивайте приложение Cityfrog для iOS или Android