Таємний гурман тестує ресторан-пивоварню «Кумпель»

Йти до ресторану-пивоварні «Кумпель», що на вулиці Винниченка, самому якось не дуже добре. У перекладі з “галицької мови” це слово означає – “приятель”, “друг”, “дружочок”. Тож сьогодні відвідаємо цей заклад харчування для галицького і не галицького люду вдвох

Інтер’єр, зроблений в класичному стилі пабів кінця XIX початку XX століття, вражає відразу: масивне темне дерево, приглушене світло, колекції пивних постерів різного часу на стінах. У спеціально обладнаних шафах безліч антикварної та сучасної пивної атрибутики, гальби, пляшки, етикетки. Навіть пивні мідні чани пивоварні вписуються досить органічно.

На літньому майданчику спокійно попиває пиво компанія вояків, за іншим столом кілька туристів смакують місцеву кухню, вибираючи пам’ятні туристичні дрібнички. За третім – старші пани, напевно місцеві, уплітають ковбаски з пивом та неголосно про щось розмовляють. Публіка тут різноманітна, однак це лиш додає відчуття комфорту. Між нею з акробатичною вправністю проскакує кельнер зі стравами та келихами. На вулиці млосна львівська літня погода без палючого сонця, із хмарним небом. 

Ми навмисне минаємо “туристичні заманухи”, розташовані побіля входу, і проходимо повз верхню залу до затишного підвалу. Рекомендую робити так тоді, коли хочете уникнути галасу й гучних балачок. Одна з тем, яку гарно міфологізує «Кумпель», – львівські батирі. Це субкультура, що існувала на початку ХХ століття. До неї входили авантюристи, гульвіси і розбишаки. Вони вправно крали, співали, сміялися й уміли добре проводити час в призначених для цього місцях. Озирніться навсібіч: і побачите на стіні картину з чоловіками зухвалого вигляду в гарнітурах та капелюхах, які наче ось-ось зійдуть з неї і дадуть тобі тягла. Або не дадуть і вип’ють з тобою пива. Тому атмосфера сприяє тому, аби залишитися тут і продовжити дослідження закладу в усіх аспектах.

Кельнер чемно запропонував нам стіл і меню, яке нагадує книжку з карикатурними батярами. У «Кумпелі» подають страви традиційної галицької кухні, слідкують, щоб вона відповідала місцевим переписам. Починати смакувати їх потрібно з назв: «М’ясна дефіляда», «Лєгуміни до пива», «Шпікачка», «Цьоткін рондель», «Овочі печені на гратарі», «Салатки» та «Мачалки і соси».

Щоби продегустувати пиво, ми замовили дегустаційний пробник №3 із шістьох видів хмільного та тарелю з в’яленим м’ясом до нього. Пиво пішло як “щур по жолобу”. Саме те, що треба для розминки смакових рецепторів. Особливим попитом у «Кумпелі» користуються світлий та темний елі, вони ж і засмакували найкраще. Головною характеристикою пива тут є свіжість. Адже його варять прямо в ресторані і в «Старгороді», закладі, що перебуває поруч. Та за рівнем атмосфери і якості він вагомо програє «Кумпелю». Хороше пиво з власної пивоварні є також у локалівській «Правді» на площі Ринок. Але тут ви не зможете замовити таких смачних наїдків, а загальна атмосфера близька до якоїсь дискотеки в інтер’єрі лофту. Тут не знайти справжнього Львова, який намагаються реставрувати у «Кумпелі». 

У львівських закладах для попоїсти завжди були “флячки” – зупа з волових рубців. Писали, що за традиційним галицьким рецептом. І таки не збрехали. Смачна, навариста, з пряним ароматом, тільки трохи завеликі кусники в писок не влазили. Особливої уваги заслуговує подача – маленький банячок з кришечкою.

Наступна страва, яку обов’язково треба смакувати з пивом, свинячі вушка смажені “лєнтами” з двома сосами та цибулевими кільцями фрі. Останні, на мою думку, були зайвими. Здавалося б, як свинячі вуха можуть бути смачними? Та в «Кумпелі» їх справді дуже ніжно обсмажують, не прикрашаючи надміром спецій. Так вони обернулися тут на чи не найбажанішу закуску до пива. 

Особливої уваги заслуговує робота кельнерів, чемних та професійних. Вони радили та розповідали про нюанси. Так ми і дійшли до галицького десерту – андрутів. Напевно, кожній галицькій дитині їх робила бабця на свята. Основою для них є вафлі (андрути), які перемащувались різними начинками. У нашому випадку кокосом та шоколадом, прикрашені карамельним дротом (не колючим). Такий собі смаковий камбек у дитинство. Ну, а до десерту обов’язково каву.

Так ми відвідали галицький міф, батярський пивний ресторан із чудовим інтер’єром, смачнючим пивом та стравами, відомими з дитинства. Меню регіонально-насичене (м’ясо, риба, птиця, овочі, пісні страви, салати, десерти).  Дегустувати його варто потроху, відкриваючи нові смаки. Основою галицької кухні були народні страви багатьох націй, що тут мешкали. Для сучасних людей вони можуть бути дещо зажирними. Цей нюанс обов’язково треба брати до уваги, запиваючи їжу пивом чи міцнішим алкоголем.

Если вы хотите читать наши статьи раньше, чем они появятся на сайте, скачивайте приложение Cityfrog для iOS или Android